Важливі ресурси та самодопомога
Торгівля людьми ближче, ніж здається
Щороку 30 липня світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН. Цей день покликаний привернути увагу до проблеми сучасного рабства, захисту прав людини та необхідності об’єднання зусиль державних органів, громадських організацій і суспільства у протидії цьому тяжкому злочину.
Торгівля людьми не має кордонів і може стосуватися кожного. Зловмисники використовують обман, шантаж, психологічний тиск, уразливий стан людини або складні життєві обставини. Найчастіше жертвам обіцяють високооплачувану роботу, безкоштовне житло чи швидке оформлення документів, однак у результаті вони можуть потрапити в ситуацію трудової чи сексуальної експлуатації, примусової праці, жебрацтва або інших форм насильства.
Особливої актуальності проблема набула в умовах війни. Внутрішньо переміщені особи, люди, які втратили житло чи роботу, а також громадяни, які виїжджають за кордон, можуть перебувати у підвищеній зоні ризику. Саме тому важливо бути уважними до пропозицій працевлаштування, ретельно перевіряти роботодавців і ніколи не передавати свої документи стороннім особам.
Як убезпечити себе
- перевіряйте інформацію про роботодавця та посередника;
- укладайте офіційний трудовий договір;
- не віддавайте нікому паспорт або інші особисті документи;
- повідомляйте близьких про маршрут поїздки та місце перебування;
- залишайте рідним копії документів і контактні дані;
- зберігайте телефони екстрених служб та дипломатичних установ України.
Якщо вам потрібна допомога
У разі виникнення небезпечної ситуації або якщо ви стали свідком можливого випадку торгівлі людьми, звертайтеся:
- 102 — Національна поліція України;
- 112 — єдиний номер екстреної допомоги;
- 1547 — Урядова гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми;
- 527 — Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів (безкоштовно з мобільних телефонів);
- 0 800 505 501 — безкоштовно зі стаціонарних телефонів.
Пам’ятайте!
Торгівля людьми — це злочин, який можна попередити. Обережність, поінформованість та небайдужість допомагають зберегти свободу, здоров’я і життя. Якщо ви помітили ознаки експлуатації або знаєте людину, яка потребує допомоги, не мовчіть. Один дзвінок може врятувати чиєсь життя.
СНПК – злочин проти людства
Насильство – це серйозна проблема, яка існує в суспільстві та впливає на життя багатьох людей. Насильство супроводжує людство протягом усієї його історії. Воно руйнує відчуття безпеки, підриває довіру до світу та людей, впливає на фізичне й психічне здоров’я, змінює життєвий шлях людини.
Особливо небезпечним є насильство в умовах збройних конфліктів і воєн. У такі періоди люди стикаються не лише з прямою загрозою життю, а й з численними порушеннями прав людини. Руйнування соціальних зв’язків, вимушене переміщення населення та безкарність злочинців створюють умови для зростання різних видів насильства.
19 червня ми відзначаємо Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством, пов’язаним з конфліктом (СНПК). Ця дата обрана не випадково: 19 червня 2008 року Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 1820, в якій засудила сексуальне насильство як тактику ведення війни та визнала СНПК загрозою міжнародному миру та безпеці.
Цей день – не просто дата в календарі, а потужний заклик до дії, нагадування про жахливі злочини, що відбуваються у зонах бойових дій та конфліктів по всьому світу. Це день солідарності з мільйонами жертв, які пережили невимовні страждання, та день рішучої відмови від замовчування й безкарності.
Україна ще з 2014 року намагається привернути увагу міжнародної спільноти до воєнних злочинів, у тому числі СНПК, які вчиняють окупаційні військові на території України.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України тема сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, стала трагічною реальністю для багатьох наших громадян. Ми дедалі більше дізнаємося про випадки сексуального насильства, вчиненого щодо жінок, чоловіків та дітей на тимчасово окупованих територіях і в зонах бойових дій.
В Україні ці злочини стали частиною реальності війни. За кожною цифрою стоїть людина, яка пережила страх, біль і втрату відчуття безпеки.
Окупаційні війська використовуючи сексуальне насильство, заподіюють не лише неймовірних індивідуальних страждань постраждалим особам, а й мають на меті зруйнувати віру, ослабити опір та встановити контроль над захопленим населенням.
За час збройної агресії російської федерації на території України вже прослідковується усталена закономірність: на територіях, де перебували російські військовослужбовці, після деокупації фіксуються випадки СНПК.
СНПК є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права та прав людини. Водночас це тема, яка досі часто залишається прихованою через страх, сором, стигматизацію та нерозуміння з боку суспільства.
СНПК має довготривалі наслідки для постраждалих, їхніх сімей та цілих громад. Саме тому надзвичайно важливо забезпечувати підтримку постраждалих, документувати такі злочини та притягати винних до відповідальності відповідно до норм міжнародного права. Це воєнний злочин без терміну давності. Людина, що зазнала СНПК, може свідчити про це тоді, коли сама відчує, що цей час настав. Кожне свідчення стане доказом у міжнародних судах та допоможе притягнути до відповідальності осіб, які вчинили злочин.
Куди звертатися по допомогу?
Екстрений номер виклику поліції – 102 (цілодобово)
Швидка медична допомога – 103
Урядова «гаряча лінія»:1547 (цілодобово, анонімно, безкоштовно)
Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми і ґендерної дискримінації (цілодобово, безкоштовно, анонімно та конфіденційно) для отримання консультацій юриста або психолога, а також інформації щодо закладів, до яких Ви можете звернутися по допомогу за місцем проживання: 0 800 500 335 (зі стаціонарного) або 116 123 (з мобільного)
«Гаряча лінія» Уповноваженого з прав людини0 800 501 720, 044 253 75 89
Якщо Ви потерпаєте від насильства, на території Кропивницької міської територіальної громади допомогу можна отримати звернувшись до: Комунальної установи «Кропивницький міський центр запобігання та протидії насильству» Кропивницької міської ради до складу якого входять:
денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі (з кризовою кімнатою, яка працює цілодобово): (пн – чт з 8.00 – до 17.00, пт з 8.00 до 16.00, обідня перерва з 12.00 до 12.45) м. Кропивницький, вул. Олексія Хижняка,12;
066 866 55 12, 050 577 43 60
притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі (працює цілодобово) 050 577 43 60
мобільна бригада соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі
(пн – чт з 8.00 – до 17.00, пт з 8.00 до 16.00, обідня перерва з 12.00 до 12.45)
050 177 55 40
телефон довіри (цілодобово, безкоштовно, конфіденційно) 050 577 43 60
Кропивницького міського центру соціальних служб Кропивницької міської ради: (пн – пт 8.00 – 17.15) м. Кропивницький, пров. Павла Бута, 3
(0522) 32 04 78
Департаменту соціальної та ветеранської політики Кропивницької міської ради – відділ запобігання та протидії насильству, забезпечення гендерної рівності, м. Кропивницький, вул. Архітектора Паученка, буд 41/26, каб. 118, (пн – чт 8.00 – 17.00, пт 8.00 – 16.00) 099 120 00 74 (535)
Війна, фінансова нестабільність і тривала втома створюють підґрунтя для загострення проблеми домашнього насильства. Втім, сором, самозвинувачення та ізольованість досі залишаються серед основних бар’єрів для звернення по допомогу, особливо зараз, коли люди недооцінюють власний біль, порівнюючи його з масштабом національної трагедії.
Навіть під час війни кожна людина в Україні повинна мати можливість прожити життя, вільне від насильства. Важливо допомагати людям не тільки розпізнати насильство, але й знайти ресурси для виходу з кризових ситуацій.
Іноді людині потрібен не наказ і не протокол, а просто той, хто вислухає, скаже “я поруч“, та буде готовий підтримати. Головне – аби постраждалі наважились звернутися по допомогу та розірвали коло насильства.
Пропонуємо звернути увагу на традиційні висловлювання чи приказки, які ми досі, часто неусвідомлено, повторюємо та які сприяють замовчуванню та толеруванню насильства, які ми перетворили на нові правила.
“Мовчання – НЕ золото” – розкриває необхідність говорити, коли у стосунках боляче, не замовчувати будь-які прояви насильства та просити про допомогу.
“Б’є – значить НЕ любить” – закликає не шукати виправдань будь-якому прояву насильства.
“Не хочеш, то НЕ мусиш“ – нагадує, що “Ні” завжди означає “Ні”, навіть у шлюбі, а будь-якому примусу – не місце у стосунках.
Кожен і кожна може зробити кілька простих кроків, аби домашнього і гендерно зумовленого насильства ставало менше:
- дізнатися більше про причини насильства та його прояви в щоденному житті;
- стежити за своїми висловлюваннями та не використовувати сексистські або дискримінаційні висловлювання, приказки чи жарти;
- бути критичними й ставити питання до фактів і образів, які транслюють у рекламі й ЗМІ;
- утримуватись від підтримки та споживання культурних продуктів (фільми, музика, ігри), які просувають насильство;
- ділитись корисною інформацією про протидію та запобігання насильству, зокрема про доступні сервіси підтримки.
Як дізнатися, чи піддаєтеся Ви домашньому насильству?
- Чи Ваш партнер кепкує або зневажає людей, яких ви любите?
- Чи забороняє Вам партнер спілкуватися з друзями або рідними?
- Чи ви зможете сказати, що Ваш партнер Вас часто ображає, критикує, принижує?
- Чи мусите Ви отримати дозвіл партнера на вибір свого одягу, рішення, судження
- Чи контролює партнер те, як Ви витрачаєте зароблені вами кошти?
- Чи запевняє Вас партнер у тому, що Він мудріший, розумніший, знає краще, ніж Ви, як поводитися у тій чи іншій ситуації?
- Чи відчуваєте Ви психологічну залежність від бажань або настроїв Вашого партнера (наприклад, на Вас впливає його поганий настрій, Ви часто підлаштовуєтеся під його бажання)?
- Чи було таке, що Ваш партнер завдавав Вам фізичного болю (штовхав, давав ляпаса, бив предметами чи рукою/ногою)?
- Чи примушував Вас партнер до небажаного для Вас статевого контакту?
- Чи Ваш партнер контролює Вашу домашню працю (прибирання, куховаріння, прання тощо), не беручи у цьому участі та роблячи при цьому неприємні критичні зауваження?
- Чи обмежує/забороняє Вам партнер навчатися, працювати, займатися улюбленою справою (хобі)?
- Чи погрожує партнер під час сварок піти від Вас, розлучитися з Вами?
- Чи Ваш партнер підвищує голос, демонструє погрозу через вираз обличчя та поставу, щоб налякати Вас або показати, що він втрачає контроль над собою?
- Чи демонструє партнер байдужість або висміює Вас, коли Ви плачете, хвилюєтесь або просите його підтримки?
- Чи було так, щоб діти або інші родичі втручалися у Вашу сварку, побоюючись за її наслідки для Вас?
Якщо на більшість запитань зі списку Ви відповіли “так”, існує велика ймовірність того, що Ви страждаєте від домашнього насильства.
Але вихід є з будь-якої ситуації. Важливо вчасно усвідомити проблему, оцінити її можливі наслідки та звернутися за кваліфікованою допомогою!
* Інформацію взято з сайту “Розірви коло” http://rozirvykolo.org/
Як позбутися відчуття провини й сорому за пережите насильство
Люди природно прагнуть любові й прийняття. Коли ж найближчі люди порушують ці базові потреби та завдають насильства, постраждалі часто починають звинувачувати себе й відчувати провину.
Людина, яка зазнала насильства, може думати так: «Напевно, це я спровокував/-ла», «Це моя провина, я мав/-ла поводитись інакше». Виправдовуючи насильство, постраждалі намагаються знайти вихід у зміні поведінки чи звичок.
Однак жодної логіки у насильстві немає. Винним у ньому є завжди кривдник/-ця.
Чому ми звинувачуємо себе в насильстві
Постраждалі від домашнього насильства можуть роками терпіти емоційний і фізичний біль, намагаючись «врятувати» стосунки — заради дітей, через сильні почуття або віру, що партнер/-ка зміниться.
Вони часто тримаються за ниточку надії — приємні спогади, прагнення колись знову відчути себе коханими, віднайти безпеку та спокій у парі. Хтось звертається до психотерапевтів на парні сеанси, хтось користується допомогою служб підтримки, а комусь хочеться повернути все, як було, завдяки спільним розмовам.
Однак уберегти стосунки вдається не завжди. Особливо якщо кривдник/-ця не хоче змінюватись і брати на себе відповідальність.
Існує чимало причин, чому ми звинувачуємо себе в насильстві та не можемо розірвати такі стосунки. Дуже часто жінки діляться таким пережитим досвідом:
- «Він був чудовим на початку стосунків». Спогади можуть змінювати наше сприйняття партнера. А зміна поведінки кривдника здатна викликати у постраждалих думки, що це вони спровокували насильство у свій бік. Однак кривдник/-ця завжди мав/-ла аб’юзивні патерни поведінки, просто не виявляв/-ла їх щодо вас раніше.
- «Він не завжди поводиться так». Звісно, мало хто проявляє агресію постійно. Для аб’юзивних стосунків найтиповішим є різкі зміни від турботи до агресії. Це плутає людину, яка страждає від домашнього насильства. Адже вона хоче вірити, що її кохана людина — не тиран, і скоро все зміниться на краще.
- «Тепер він щасливий у нових стосунках». Тим, кому вдалося вийти з токсичних стосунків, може бути важко усвідомити, що кривдник/-ця знайшов/-ла собі нового партнера/-ку. Це може підбурювати думки, що кривдник/-ця тепер матиме гармонійні стосунки без насильства. Та якщо людина вже вдавалася до жорстокості, високі шанси, що це продовжиться.
- «Він/вона завжди казав/-ла, що це все моя провина». Якщо кривдник/-ця постійно переконує постраждалу людину, що це її вина, з часом вона починає в це вірити. Це один з методів пригнічення у нездорових стосунках. Кривдник/-ця очікує, що постраждала людина візьме провину на себе — надто якщо знає про її низьку чи занижену самооцінку.
- «Я не хочу залишати дітей без батька/матері». Важливо пам’ятати, що токсичні і жорстокі стосунки — руйнівні і для дітей. А будь-яка дитина, що стала свідком насильства, відразу вважається також і постраждалою.
Іншими причинами, чому постраждалі від домашнього насильства вважають себе винними, є постійні маніпуляції та газлайтинг (маніпуляція, що змушує сумніватися у своїй можливості адекватно оцінювати ситуацію) з боку кривдника/-ці.
Люди, які коять насильство щодо інших, нерідко мали важке дитинство чи травматичні події у житті. Вони схильні виправдовувати свою поведінку минулим, ще й звинувачувати вас у тому, що ви виявляєте недостатньо співчуття.
На шляху до нового життя та можливості відчути власну невинність людям часто доводиться долати сильну тривожність і внутрішню напругу. Травматичний досвід глибоко впливає на психіку, залишаючи по собі не лише спогади, а й чутливість до будь-яких зовнішніх подразників, недовіру та відчуття небезпеки навіть у буденних ситуаціях.
Щоби вийти з токсичних стосунків та розірвати коло насильства у своєму житті, спершу необхідно усвідомити, що немає гарантій, що кривдник/-ця поводитиметься інакше, яких би зусиль ви не доклали. Реальні зміни можуть відбутися, якщо агресор/-ка самостійно визнає провину і захоче побудувати інше життя. Насамперед відмовтеся від самозвинувачення, аби мати сили рухатися далі.
Як позбутися відчуття провини після пережитого насильства
Розпочати шлях відновлення можна з аналізу. На папері розпишіть, як насправді кривдник/-ця вчиняв/-ла з вами. Згадайте всі випадки. Це дозволить отримати об’єктивну картину та відкинути зайві емоції.
Буде корисно дізнатися, як зазвичай поводяться кривдники/-ці, та порівняти досвід інших постраждалих з тим, чого зазнали ви. Порівняння допоможе усвідомити, що жорстокість — це не реакція на вас, а свідомий вибір кривдника/-ці.
Не забувайте про рефлексії. Подумайте, які ваші якості стали причиною зайвої толерантності чи співчуття до кривдника/-ці. Визначте, які з почуттів були недоречними.
Навчіться розпізнавати маніпуляції та газлайтинг. Так буде легше розуміти свою поведінку, реакції та помічати таку манеру спілкування в інших людей. Помітити маніпуляції та газлайтинг буває складно, адже їх часто подають під виглядом «турботи», «жартів» чи «щирих намірів». Звертайте увагу на такі ознаки:
- вас примушують робити те, що ви не хочете. У випадку відмови ви будете відчувати тиск, провину або сором;
- ваші почуття знецінюють;
- маніпулятор/-ка перекладає провину за події чи зіпсований настрій на вас;
- у вас виникає відчуття боргу після такого спілкування;
- агресор/-ка заперечує очевидне, власні слова та перекручує події;
- вас змушують сумніватися у власній адекватності;
- вас ізолюють від оточення.
Обов’язково попрацюйте над особистими кордонами. Складіть список дій, які більше ніколи не терпітимете щодо себе.
І найголовніше — зверніться до фахівців. Підтримка друзів чи родини важлива, але поруч краще мати спеціаліста/-ку, що зможе фахово допомогти пропрацювати всі переживання та травми, а також допоможе отримати іншу необхідну допомогу (наприклад, з документами, житлом тощо).
Відновлення після домашнього насильства — це складний процес, який вимагає часу, самоаналізу та професійної підтримки.
Пам’ятайте: усвідомлення того, що насильство сталося не з вашої провини, — це перший і найважливіший крок до нового життя та здорових стосунків.
